І ось другий шанс нам доля дає,
Давай його не змарнуємо знову)
Ти найцінніше,що в мене є!

Тебе хочу бачити я як ніколи.

Твій погляд,волосся і посмішку милу.
Мені ніхто не потрібен тепер!
Адже ти в мене сама вродлива!
Всіх інших дівчат я з пам`яті стер.

І навіть життя на краще змінилось)
Коли разом ми знову з тобою.
І я ніколи,нікуди не дінусь,
Тепер завжди ти будеш зі мною!

Коли ти не поруч,дуже сумую(

І зустрічі я з нетерпінням чекаю!
Тебе як побачу,на вушко скажу я:
«Назавжди моя!Одну лиш кохаю!»

Я знову один,та все добре здається.

У серці спокійно,не болить вже душа.

Пішла вже вона,і мабуть не вернеться.

І стала тепер мені зовсім чужа.

Раніше без неї не міг навіть жити,

Гадав,що кохання — це вже назавжди!

Та як не хотів,все ж зумів розлюбити,

І з болем у серці від неї піти!

Щось незвичайне відчуваю я знову,

І як не хотів,з цим не боротись не можу.

Щось нове в мені!Це не страх…не любов!

І навіть приємне…Ні на що це не схоже!

Мені вже здається,що життя — це ніщо!

Порівняно з тим,що нас далі чекає,

І щоб не робили,помремо ми всі!

Кожний із нас про це пам’ятає.

Та все ж,витрачає його лиш на те,

Без чого ми з легкістю можем прожити.

Життя примітивне і дуже просте,

І правду нажаль вже нікуди не діти!

Та я не простий!Я не хочу так жити!

Нажаль,та життя нам дається одне.

Я маю мету!І я буду творити!

Життя примітивне і дуже просте…

Жінки завжди були та будуть!

Та не завжди цінують їх.

Жінки — це незвичайні люди!

Не проживемо ми без них…

Та хіба жінка — це людина?

Хіба їй місце на землі?

Вона, як та Божа святиня!

Жінки — всі янголи в душі.

Чоловіків я закликаю:

«Цінуйте жінку та любіть!»

Свого життя не уявляю,

Я без жінок навіть на мить!

Хоч думають, що жінки слабші,

Та я гадаю — це не так!

Сильний характер вони мають,

Їх не зламаєш просто так.

І чим було б тоді кохання,

Якби без жінки ми жили?

Життя було для нас — стражданням!

Нехай жінки будуть завжди!